Сатира на радянську політику

На «загниваючому капіталістичному» заході було знято не один десяток фільмів про Радянський Союз. Але незнання іноземцями особливостей країни, про яку йшла мова, і активне використання усіх можливих стереотипів про неї призводило до того, що навіть серйозні (за режисерською задумкою) фільми про СРСР перетворювались на комедію (принаймні, в очах жителів цієї країни), за що дані фільми заслуговували на справедливу критику. Але причепитися немає до чого, якщо фільм з самого початку задуманий як сатирична комедія. Саме до цієї категорії належить фільм «Смерть Сталіна» 2017-го року режисера Армандо Іаннуччі.

Як це часто буває з незалежними кінопроектами, у створенні фільму взяла участь багатонаціональна команда – актори американської, британської, французької та іншої національності, шотландський режисер італійського походження, британські та французькі фінансові вливання. А в основі сюжету – однойменна французька графічна новела.

Сюжет фільму нескладний. Москва, 1953-й рік. Сталін та уся комуністична верхівка тримають СРСР у залізному кулаці – населення залякане, розстріли стали буденністю, усі на усіх доповідають і тому подібне. Та ось раптово Сталін дає дуба і між членами партії, а точніше між – між Хрущовим і Берією, починається боротьба за владу…

За що «Смерть Сталіна» хочеться похвалити у першу чергу, так це за наявність хорошого гумору. Фільм і справді дуже смішний, незважаючи на певну специфічність британського гумору. У схожому стилі знімала свої фільми британська комік-група «Монті Пайтон». Згадана сатира працює на кількох рівнях – автори фільму насміхаються не лише над радянською політикою, але й над традиційними стереотипами про СРСР, доводячи дійство до легкого абсурду, але витримавши усе в розумних рамках (наприклад, «тройки лошадєй» і ведмедів з балалайками ви тут не побачите). Ну, а оскільки перед нами сатира і пародія, то якось і не дивно, що у Москві 1953-го року усі надписи – англійською мовою, а на балконах можна побачити сучасні склопакети (цей прикол був і у «Дюнкерку», а то, за задумкою, був серйозний фільм). Зате види вулиць, форми одягу, моделі машин та інше цілком витримано в дусі місць і епохи. Цікаво, що окремі епізоди фільму були відзняті у Києві – жителі міста точно упізнають знайомі споруди.

«Смерть Сталіна» притягує і зірковим акторським складом, які прекрасно відіграли свої ролі. Стів Бушемі в ролі Микити Хрущова зіграв на всі сто – ніби увесь фільм це той самий простачок і невдаха, який був в «Армагеддоні» і «Скажених псах», але ближче до кінця стає зрозуміло як його недооцінювали і конкуренти на найвищу посаду, і глядач. Карикатурним і нікчемним виглядає Маленков у виконанні Джеффрі Тембора. Цього актора нечиста колись намовила зніматися у російському кіно. А ось Ользі Куриленко в ролі піаністки Марії Юдіної, при усьому таланті і харизмі актриси, явно немає де розвернутися – яскравих і смішних сцен з її участю майже немає. Куди більше вдалих і смішних сцен є у «Хітмена» Руперта Френда, який нормально відіграв вічноп’яного та істеричного Василія Сталіна. Але серед усього акторського ансамблю особливо хочеться відзначити Саймона Біла, який блискуче виконав роль Лаврентія Берії, жорстокого, цинічного та самовпевненого інтригана. Але в плані зовнішньої харизми усіх однозначно перевершив Джейсон Айзекс в ролі Жукова – перша ж його поява, де він скидає з плечей плащ в уповільненій кінозйомці, точно призведе до того, що у нього закохається уся прекрасна половина людства (як то кажуть, "мужчіна-агонь").

Чи є у фільму негативні моменти? Безумовно. По-перше, дійство дещо провисає в перші 10 хвилин від початку фільму. По-друге, операторська робота своїм регулярним «тремтінням», яке часто використовується у військових драмах, грає не на користь гумористичній атмосфері фільму. Хоча, може, це так задумано – окремі сцени фільму досить драматичні і наштовхують на думку, що автори фільму сміялися крізь сльози. По-третє, музичний супровід практично не запам’ятовується, за винятком музики з трейлера. А тут так і просяться пара-трійка російських музичних мотивчиків для доповнення сатиричної атмосфери.

Звичайно, фільм може сподобатись не всім – хтось не в’їде в специфічний британський гумор, хтось вважатиме, що трагічним подіям не пасує сатирична подача, хтось образиться за насмішку над своїми кумирами (он, у Росії у фільму виникли проблеми з кінопрокатом) і так далі. Але це вже питання смаку.

В цілому «Смерть Сталіна» – дуже хороший і смішний фільм. Що не кажіть, а якісну і смішну сатиру треба вміти знімати. Іаннуччі, схоже, вміє.


Рецензия на фильм Смерть Сталина



Оставить комментарий

Рубрики Блога
Последние комментарии
  • Загрузка...
Общая статистика Блога

Яндекс.Метрика