Слово. Зброя. Слово і зброя.

Фільми, присвячені журналістиці –досить поширена тематика для Голівуду. Більше того, найкращі з них користуються любов’ю кіноакадеміків, взяти хоча б стрічку «В центрі уваги» Тома Маккарті, яка отримала два Оскари як «кращий фільм» та «кращий оригінальний сценарій». І в 2018 чергове сходження на Олімп намагається здійснити стрічка живого метра кінематографії – режисера Стівена Спілберга "Секретне досьє" (The Post) за сценарієм Елізабет Ханни та Джоша Сінгера.

…Одного разу, в 1971, журналіст і аналітик Деніел Елсберг, що був зайнятий документуванням в‘єтнамської війни, впевнившись, що військова кампанія у підтримці Південного В‘єтнаму, безперспективна для США, а керівництво його ігнорує, вирішує опублікувати документи, що документально підтверджували ці факти і які базувались на його дослідженнях для міністра оборони Роберта Макнамари та корпорації RAND. Проте дістати папери – це півсправи – хоча зспочатку за публікацію радо береться газета The New York Times. Зіткнувшись з забороною, друзі Дена Елсберга звертаються в газету The Washington Post – якою керує принципова Кей Грем. Історія жінки, яка вбачає в даній ситуації шанс для свого видання, яке вона очолює, є другою сюжетною лінією стрічки…

Власне, з чим прийдеться зіткнутись глядачеві – це з тим фактом, щоб вповні оцінити стрічку, йому потрібно зважати на ряд фактів, що війна просто-таки виснажувала навіть збройні сили США, і що операції велись лише чисто з упертості керівництва Міністерства оборони та адміністрації Білого Дома, через залучення власних резервів та тиску на Південний В‘єтнам. Америка просто таки чекала на привід вийти з війни, і ризик Кетрін був цілком виправданий, тим більш що стосунки її і команди Річарда Ніксона були не досить доброзичливі. Режисер не пішов шляхом зайвої драматизації, зайвих елементів трилера, крім пари кульмінаційних моментів, а навпаки показав злагоджену роботу професіоналів, які знають собі ціну, з думкою якою вповні рахується керівництво, люди, які згодні забути конкурентну боротьбу перед викликом загрози свободи слова. В буквальному сенсі, це та преса, яка є «четвертою владою» (Fourth Estate), а не обслуговує інтереси влади, і в якій кожна з трьох «традиційних» гілок влади є справді незалежними. Ця неметушлива впевненість є в кожному русі героїв, впевненою і чіткою композиціє в операторській роботі, а образ видавця Кетрін Грехем є збірним уособленням «королівського спокою» та величі. Окремим важливим моментом є і поняття відродження жіночого руху, утвердження жінок-журналістів та керівників – на тлі ніби-то міцної чоловічої гегемонії – і просто таки актуальна в нинішній момент. Також можна відзначити і відмінне звукове оформлення.

Номінація Меріл Стріп на Оскар (дата церемонії – 4 березня) в контексті «найкраща акторка року» ніби-то натякала, що образ її героїні буде центральним. В дечому це так, роль розумного керівника їй більш, ніж вдалась, і виконана майстерно, проте – її образ не відтіняє інших персонажів. Це і постать головного редактора Бена Бедлі, виконана Томом Хенксом, і колективу принципових журналістів, як Бен Баджікян, юристів – ба навіть простих робітників типографії.

Щодо спільного знаменника — "Секретне досьє" не можна назвати розважальним або фільмом трагічного чи сентиментального плану. Це сторінка з історії Америки (доречи, якщо цей фільм буде Вам до смаку, раджу переглянути стрічку «Вотерґейт: Падіння Білого дому» Пітера Ландесмана – дещо більш схематичну, проте яка дозволяє уявити «продовження» подій, пов‘язаних з президенством Річарда Ніксона), яка перегорнувши сторінку В‘єтнаму, стала ще сильнішим гравцем, історія про відповідальність журналіста перед суспільством, важливу роль жіноцтва в розбудові наддержави – США.


Рецензия на фильм Секретное досье



Комментарии запрещены.

Общая статистика Блога

Яндекс.Метрика